"Неопалима купина" вітає своїх читачів тепер і в електроннім варіанті!!!

Тут Ви зможете прочитати вибрані статті з нашого журналу, познайомитись із нашими книгами, а також буди в курсі усіх наших новин!!!

Нагадуємо передплатний індекс часопису "Неопалима купина"-
94689 - 7 гривень 67 копійок на місяць!!!

94690 - бібліотечка журналу - справжній зріз сучасного літературного процесу! Щодватижні нова книжечка!!!

...вартість передплати на місяць - 5.57 !!!

І останнє - (найголовніше) - як Ви щось пишете, то бігом несіть нам!!! Висилайте на адресу в Києві - вулиця Олеся Гончара, 52, офіс 17! (або ото просто й приходьте із своїм свіженьким рукописниченятком під пахвою !!!)

Телефончик наш (воно ще й факсо) - (044)
486-18-17

26 квітня 2008 р.

Віра

Євген ПАШКОВСЬКИЙ
ГОТУВАТИСЯ ДО БЕЗСМЕРТЯ:
ВІРА, ЯК ДОЛАННЯ СПОЖИВАЦЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.
— При всіх витратах людства на медицину, захворобленість збільшується і мало хто усвідомлює духопричини недуги. Медичні послуги для приречених є скоріше полегшенням відходу. Суспільства ж привчені волати до медиків і до влади – поможіте! дайте! Не навчені шукати коріння зла в собі і в способі доісновування. Якщо б весь держбюджет пускати на встановлення діагнозів і виписування пігулок, це не зупинить пошестей СНІДУ, раку, туберкульозу – і самого вимирання. Відповідальність за духо— і тіло-здоров’я людина повинна взяти на себе. Та як їй допомогти у цьому?
— Матеріалістичним потьмаренням — про всепереможність науки — приходить край; облуди про “якісну медицину” не мають майбутнього; брехні, “дайте нам гроші на кращу апаратуру й ліки — і ми всіх виздоровим”, є наживанням на горі й смерті; політики цю побрехеньку підхоплюють, бо треба ж щось обіцяти збезнадієним; наслідком торгашництва ліками і діагнозами є мільйони смертельно недужих, що мучаться й мучать близьких; віра в медицину ще більше дикунство, ніж віра в марксизм-людоїзм; неможливо зцілитись, не змінивши духу і способу життя; всі тисячі методик, рецептів, діагностик, не замінять молитви, прийняття істин Слова й активної себезміни; лікують не припарки, а Господь; лікує зсередини, а не ззовні; можна здобути видимість зовнішньої міцноти, але це трухляве “здоров’я” рухне від першого ж потрясіння. Припарочне лікування переносить неміч з одного органу на інший; хвороба в духові; тимчасові полегшення, відсутність болю — період, коли одне зло перекипає в інше, одна недуга стає іншою, ще тяжчою. Горе нинішніх людей, що вони пізнають все про все, тільки не про дух свій і тіло; не про їхню взаємодію. Захворів — значить вірус, продуло, так приключилось. Питання — чому мені прийшло воздаяння? — ніхто собі не ставить. Тільки щоб не боліло, й не гризли страхи і розпачі. “Чому” важливіше від усих “як” — від духоприродньої себезміни. Чому люди мало нездужать на війнах? — бо вищають над минулим, попрощавшись з собою і з ним. Так і в голоді: смерть старої клітини позбавляє минулого, любові до себе, агресивного самозбереження; повільно гинуче примирюється з усим і замість дріб’язкових цілей отримує вічномету. Хто переживе блаженство Вселюбові, вже не прилюбиться до жертя-пійла чи, прости Господи, політики. Земним треба жити, але возлюблювати його – безумство; окумирювати його — вагалі самознищення і причина найзаклятіших залежностей. Незнання небесного не звільняє від дотримання Його закону — Заповідей, — і від усих наслідків праходійного існування.
Господь у голоді над марнотами; дух вчиться безсмертніти: цінувати піднесення і відкритість. Найзакомплексованіший, помисленний відчує безстрашність, щиру доброзичливість, відверту дружелюбність, споріднення з усим людством. Чим більший голод, тим сильніше затямлюєш, як мало треба. Любов спілкування, щастя миті — ось важливе. День зживається повнокровніше від десятиліття. Час ніби спиняється, мить пронизує вічним. Ніколи так легко й так приязно не сходишся з людьми, як тоді. Ніде і ні в кому нема загрози — безмовно підказує душа, відчувши свою вічністість. Жодних гризот минулого, жодних тривог за майбутнє — така дія Вічнолюбові в душі, що відсахнулася вмирущого і відчуває свою безсмертність. І жаль невимовний до тих, хто не спізнав цього, — і блаженством вважає самовбивство примітивом. В голоді непомітно відучуєшся від того, що півжиття гризло — дурноїжі, пристрастей, звичок. Гомо сапієнс — насправді людина зарозуміла і її тільки гнівить повчання; вона сама „все знає”, але найплюгавішу звичку не знає як побороти. Більше звичок і похотінь — ще більше безвілля, аж до повного захвороблення. А потім віра в знання веде до таких само всезнайкуватих, що нічого не знають справжнього, але втовкмачують горе-приписи силою науковості, авторитету, статусу “світила”. Але ніхто, крім Господа й зречення в голоді, не навчить не хотіти лишнього і не завдавати прикрого ані собі, ні людям; бути найщасливішим із найменшого.
До голодувань я також “знав щось” — дотепер і прозріваю: яка ж це сліпотінь перед Всевіданням Господа! Всі природні закони ніщо, порівняно з духозаконами або Істинами, які невидимо керують світом — і ведуть до добрішого. Людство — й кожного в ньому — ведуть до Єдинолюбові; збільшення прийняття Божественності проявляється як агресія і хвороби. Занепадаюче занепадатиме, спрагле ростиме. Легше спинити земну кулю, аніж зупинити наближення людства до просвітлення й милосердя — до відповідності Його образу й подобі. І немає легшого способу відпасти — як бджола від клубу — ніж вдовольніти в собі: у мене все добре, мені-то змінюватись нічого. Попросять. Вже на підході. Якщо прислухатись до кроків століття.
— Людство ведуть як один народ, як одну людину?
— Так, але у всьому є три прояви Триєдинства Господа: Любові, Мудрості, Дії; або Отця, Сина, Духа; як розуміли древні, — і такою потрійною, про образною мовою Господь надихнув їм Слово. Слово похідне від Бога – говорить про дію Його в людині і є Богом, тобто головним для нас. Пам’ятаєте Пілатове: „Що є Істина?”; чи справді Істина, Слово Його, є Царем, владарем усього і духу людини? І Господь йому не відповідає. Тобто: звичний до земно сили і владарювань земного закону не знає про це. Про Всевладдя Господа – Заповідей Його. Могуть Божественного навіяння всіх наближає до Себе; але є звані, вибрані й вірні. Звані всі, що чули про Господа. Вибрані — ті, що вибрали Його закон і кому відкрилась духовна любов до Істин. Вірні — ті, хто вірить отриманому тільки від Господа, кого онебеснює Його любов і Мудрість, підносить і спрямовує, куди належить. Прообразами цього є Яків-Ізраїль, Ісак, Авраам; або Єгипет, пустеля, Ханаан; або природнє, духовне, небесне в людині. Пасхою, або виходом із Єгипту, означується початок перетворення; святкувати її — радіти перетворенню й настановленню на донебесну дорогу. Сказано у Виході 13. 42 “це ніч пильнування Господові”. Ніч — стан природньої людини, ще не прозрілої до видінь істинного; ніч — віра в побачене на яву й відчутне; людина така не бачить духосвіту, свого неуникного вічномайбуття: але повинна пильнувати, вдивлятися в озаріння, повчатись Істинам, виходити із злотемряви. Ніч — стан людства, що перекрило собі бачення небесного, але по Слову знає про нього і мусить пильнувати, хотіти його; в поспіху дозживати земне і наближатися до нього. Нічого заквашеного не їсти — не піддаватись пеклонавіянням, не мати нічого гнилодуховного в собі; “сім днів не повинно бути закваски в домах ваших”. Вихід 12.19.; бродильне, гнилісне означає лукавство, потаємні злолюбові, що загнилюють душу “хто їстиме квасне, душа та знищена буде із середовища синів Ізраїлевих, приходень то, чи природній житель землі тієї”. Вихід 12.19.; хто попускатиме злолюбові поїдати себе, той знищує в собі любов до Істини, вбиває духовнолюбов і стає зовнішнім як до перетворення. Приходень, іноземець означають зовнішню, ще неперетворювану людину, або землю необітованну — тіло, в якому ще не прижились духовно-небесні блага й істини; де Господь ще не має обителі. Тому чужоземцеві заборонялось їсти пасхального агнця — цим означається: зовнішня, чуттєва людина забороняє собі любов до Божественних Істин, відкидає або перекручує їх; не живе по них; облюзнірює себе і губить для вічного, де все це відкривається. Недозвіл їм їсти Пасху — те ж, що й небачення для багатьох духосвіту; щоб земноскверне не змішувалось з істинним, бо потім це тяжко роз’єднувати. У вічності кожен такий, як утвердився тут — потаємне й гнилісне зживається муками, а не вигадками “якось там буде”. Якось там не проходить. Або рабства в пеклах, або служіння благу.
Голод тим і прекрасний, що привчає любити ближнього більш, ніж себе, — служити йому з одної любові, щиро; ділитися сокровенням, як це роблять на небі. Привчає до дієвого милосердя — не тільки жебракам і сиротам, а тим, хто скніє в духовному жебрацтві; без розуміння істин, тим, хто тільки намацує дорогу до праведності. Хто сиротинніє, маючи Слово та не люблячи жити по Ньому, не відчуває блага Божественного житієспособу; не відає Отчої любові.
“Не залишу вас сиротами; прийду до вас”, Іоан XIV.18. “ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити”. Іоан XIV.19.; побачити — зрозуміти правильність життя по Слову, бо тільки істини оживлюють і перетворюють для вічножиття”. Голод Господа означає пересит знаннями, облудами, неїстівним прахом у людстві й людині. Неприйняття світом небесної їжі, ангельських благ, до яких всі покликані, та мало гідних. Простий парадокс: відмова лизати прах вмикає небесне живлення. Щоб жити для справжнього — і цінувати його — треба навчитись радісно вмирати.
“Дивіться ви за собою, щоб серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом, і клопотами житейськими, і щоб день той не спіткав вас несподівано, бо він, як сіть, найде на всіх існуючих на всьому лиці земному”, повчає Господь у Луки. XXI. 34.; вглибині буквального все тут означає духовні речі; об’їдання — прихоті себелюбові, неправедні цілі; пияцтво — себеотьмарення знаннями й вигадками, що хмелять свідомість, потьмарюють дух і позбавляють мудрості; п’яний кривуляє, падає, збивається з дороги — з істин, що ведуть до Нього, якщо розуміти духовно; клопоти житейські — даремні, омертвотнюючі справи, плоди прихотей і хибнознань. День той — час осуду для кожного у вічносвіті, коли несподівано відкривається все, що піймало неправдами; існуючих на лиці земному — тих, хто покладався на свій земний розум і плани як перехитрити Всевідаючого; хто жив лицемірствами і не мислив про їх закінчення, згідно закону Воздання; хто не хотів бачити лиця Господа. — Його просвітлюючої мудрості, як поступати правдиво, відкрито й щиро; по Його Законові, а не по своїх глупотах і забаганках.
Неможливо уникнути сіті — вловлення пеклом — якщо не повчатися Заповіданим і не узгоджувати себе з ним. Якщо покладатись на знання, хитрощі, гроші, напівдикі “ідеали”, а не на розуміння суті Заповідей, глибин призначення. Стати відкритим для Вселюбові, — добрішим, ніж народивсь — і скласти ясніше розуміння Єдиносущого. Найвища мета — підготувати себе до безсмертя. Привчити до дієвого милосердя. До життя попереду, там, де владарює зримо й животворить Єдина воля — Його Любові. І всим примітивним, лихим волінням волі Його не відмінити. На скільки наша суперечить Його, на стільки і потерпаєм; духовно пробуджений — Ізраїль, перетворений з Якова в борні з Богом; читай: Бог боровся за нього і пошкодив вміст стегна, тобто себелюбов або ж любов до суто земного — пробуджений вже вловлює і розуміє ці суперечності; і повчається уникати їх, собі на вмиротворення й непохитність.
— В теперішньому часі головне для людей у святкуванні Пасхи дотримання обрядів: освячення пасок, писанок чи крашанок. А що таке Пасха в духовному розумінні?
— Святкувати Пасху, — повчатись із слова, визнавати безсмертність Істини, яку неможливо розіпнути; всесилля Господа, який виводить із рабства чуттєвих знань, із невідання справжності про Нього; святкувати Пасху – зрікатися агресивної земнолюбові і прихотей її; „ не повинно знаходитися в тебе ніщо бродильне у всьому наділі твоєму упродовж семи днів, і з м’яса, принесеного в жертву вечором у перший день, ніщо не повинно залишитись до ранку”; Второзаконня 16.4. В тебе – в тобі; бродильне – лукавство; весь наділ – всі думки й бажання; сім днів – ввесь час перетворень; м’ясо, принесене в жертву вечором у перший день – невігластво, брехня, потьмарення знаннями; вечором – у стані непрозрілості й не бачення світла Істини; у перший день – те ж, що перший день творіння; упочатку духопробудження; ніщо не повинно залишатися до ранку – до стану осяяння мудрістю від Господа; до прозрінь і відродження.

— Голод оздоровлює тіло й волю, зміцнює їх, примирює з недосконалістю зовнішнього – в собі і в світі -, але, мабудь, не тільки це складає „диво голодувань”?
— Голод — підмога в осягненні небажання небажань. Смиренність зовнішня не замінить цього. Показушний смиренник може кипіти безліччю нездійсненних кортячок, тоді як в стані, коли не хочеться й не бажати — всього предосить і аж занадто в просвітленому блаженстві — в стані умиротворення найщасливіший з непомітного досі. В повноті небажань щастя пронизливіше, аніж в усьому, настягуваному руками, пережитому, добропам’ятному.
Різниця між Голодом і постом, — як між космічним польотом і човганням на самокаті. Піст роками не допоможе так, як декілька тижнів голоду, в правильно підібрані дні. Для очищення від себелюбові — прихотей, злобажань, нездійсненних мрій, що проявляються як образи — варто голодувати хоча б перші десятидення, за місячним календарем, від першого новомісяччя в січні; послідовно перших чотири місяці. Ще ліпше в один із цих місяців осилити повний місяцецикл — і дещо більше, до пробудження сильного апетиту. Зимово-весняні голоди найсильніш впливають на частину волі в людині. Допомагають Господу змінити душу, найсокровенніше людини. Що подарує нову мету, нові мрії, новий любовіпоштовх до житті. Після таких голодів стаєш простішим, відкритішим, усим щасливим. Полегшить або зніме, голод той, недуги системи Любові; по Східному: системи Вітру, по нинішньо-науковому: горморальної, нервової, серцево-судинної. Перелічити всі не стане місця. Починаючи від анемій і затримки розвитку і закінчуючи безпліддям, недітородністю, — все наслідки надсебелюбові, що відтягує Божественність і пускає тільки на себе. По характеру буде ненависть до вічного, жадібність до насолод, красувань, похвальб, любов до найкрасивлених і успішних, підозрілість, помисленість, сильне властолюбство. Коли устатковується хвороба, все це, по роду, живе в душі — його звідти й випалювати треба.
— А що в інші місяці?
— Три системи в людині — Любові, Мудрості, Дії — активізуються через кожні чотири місяці. Наступною буде система Мудрості, або частина розуму в людині, та, яка відповідає за прийняття Мудрості Божественної. Людина є тільки споживачем наденергій, сама їх не виробляє, як лампочка електрострум. Людині минулих віків здалося б, що лампочка світить сама по собі, мобільник сам собою дзвонить, а телевізор із себе показує. Усталені медуявлення про людину не далеко одбігли від цього. Не знаючи трисистемності, неможливо й здогадатись про духопричини недуг і порушень — чому так стається на духорівні? — а все лікування, це морок авторитетів, вимахування здогадками й годування трутизнами, що обмежують поглинання наденергій, і тоді хвороба нібито притихає. Але вилізе в іншомісці; вигризатиме по роду до самознищення. Жодна форма не народилась такою випадково, а відображає стан і якість прийняття і віддачі Божественності батьками і прабатьками. Для простолюду це називали кармічністю, новим народженням душі; насправді душа тут вікує раз, але зло її себелюбові — злобажань і злопланів — передається по роду. Тільки з перетворених і відроджених воно щезає.
Із новомісяччя травня чотири цикли — для оліпшення Розуму, Жовчі по-східному, системи Мудрості по-належному. На духорівні це формування розумінь, аналіз, плани, пізнання, осмислення; на тілесному: імунна, дихальна, травна, видільна системи. Недуги: від лейкозів і СНІДу, до маній і розумового надрозвитку. Одна з найвагоміших причин народжень розумонеповноцінних — потьмарення батьків інформацією зорового характеру. Систему Любові нищить агресивне звучання, плеєри, крики, сварки, все, що вживається через вуха. Голод тоді потрібен у друге десятидення місяцециклів. Недуги перелічених систем плюс недивлення “ящика”, неаналіз, непланування, небажання знань і грошей — десь із травня по вересень. Да! Голодуючи для очищень любові, звести до необхідного вплив на вуха і не хапатись за попередні мрії — дадуться нові, якісно вищі.
— А з вересня по грудень?
— Краще проходити повний цикл, від новомісяччя до сильного апетиту, десь після тридцятидення. В легшому випадку: треті десятидення за місяцекалендарем. Недуги: від гемофілії і тромбофлебіту, до паркінсонізму й надваги. По східному це Слиз, по-науковому кістково-опорнорухова системи, по справжньому: Дії. Якщо перегорнете історію: вся найактивніша діяльність людства в цьому секторі. Голодуючи тоді, менше діяти руками для себе, менше тремтіти над своїм, а більше мріяти й планувати добро для ближнього. Хвороби пов’язані з розладом тромбоцитів, епілепсія, приступи агресій, артрози, схильність до повноти — все сюди. При схильності до схуднень, покращувати прийняття Любові плюс зречення перелюбів, надлюбові до дітей, сім’ї, особливо онуків. Любити треба — перелюблювати смертельно.
— А надлюбов до чого проявиться при ущербі “Мудрості”?
— До розумових здобутків, авторитетів; у славолюбстві; батько хотітиме синів — і не матиме їх. Буде любов до визнаних і уславлених, і зневага до ближніх. Недружелюбність у чоловіків, а в жінок прихована чоловіконенависть; сильні планування, що нав’язуються чоловікам — і донищуть у формі докорів їм. Зарозумлення для жінок смертельніше ніж для чоловіків. Чоловікам небезпечна зніженість, залюбовлення, любовемрії, до насолод потяг. Аденома і рак простати, анемічні, лякливі, з різними маніями, нащадки, гарантовані. Я розумію, що кажу непрості речі. Але це не теорія, не мої вигадки. Це наслідки неправильного прийняття і розподілу Божественності. Про це прямо йдеться у 1 Заповіді “каратиму беззаконня батьків на дітях до третього і четвертого покоління тих, хто ненавидить мене і творитиму милість до тисячного покоління тим, хто люблять Мене”. Ненавидіти — жити по сваволі; любити — жити по Заповідях, надихатись і керуватися Його Словом; Його волею, що вдосконалює і поєднує з Його Любов’ю.
Недосліплому, з неупередженим поглядом, видно: розквіт, імунодефіцитності припадає на телееру. Знання, візуальна інформація, затинькованість нею ослаблює прийняття Божественної Мудрості — і б’є по лейкоцитах. Пояснити тисячну частину духо-природніх співвідносностей, прояв емоцій і характеру в недугах — забракне газетної площі на місяць. Вічно-чергові вибори і політикоманія не сприяють суспільному зацікавленню глибинами здоров’я — і оздоровлень. Країна мре, а рятівники, — а брехлотати! — все обіцяють і привчають мислити ротом; шукаюти винних у всьому, тільки не в собі; спасіння в аптеках, а не в себезміні й житті як належить.
Суть обмежень свідомих і голоду, зокрема, в підведенні до розкаяння. Треба знати, у чому каятись? Провідчути своє родове, наспадковане зло і зло нажите. Голод спонукає зазирнути вглиб себе. Господь у тривалому голоді повертає стан дитинної чистоти й завразливості: тоді виразно бачаться звірства, нечестя, злоби, необов’язковості, слабовілля, брехні; минуле постає, як велика помилка — приклад того, як не треба жити. В переусвідомленні загострюються надбажання; чогось захочеться як дитині чи помираючому; вони відпадуть разом із минулим, що тягне назад. З пристрастями, дурнозвичками марно боротись, набичуючи силу волі — якщо розкаяння глибоке, щире, безповоротнє, зло в людині перемагає Господь; лише б вона зречено жила по-новому. Хотіла цього і дотримувалась відповідно. В голоді й після нього це легше — відчуваєш малопотрібність багато чого. Зло маліє, дарується згидження ним і багатьма їдлами, пийлами, базіканнями, розвагами; на політику дивишся, як на печерні танці.
Голод — основа глибинного переусвідомлення; хтось хоче оздоровлення, хтось зміцнення себе, але кожен прийде до відчуття, що жити для себе: потьмарення. Отримана в голоді любов спонукає діяти для блага більшості, блага віддавати. Ситий проти голодуючого — глухий і нечутливий тупень. Людина-тіло; тоді як після голодів оживає духо-людина. Це і є другим народженням.
— І надовго людина почувається духовною?
— Природніти починаєш після перших ковтків соку. Але залишається вище устремління, чіткіша шкала ціннот і навичок, що можна і чого не можна робити. Що треба виправляти себе. Здоровий острах гріха, обов’язок діяти для інших, назовні. Тільки в себе — гризтиме роздратування. Так відучають від повторення. Назад — дорога в самознищення.
— Виходить суть розкаянь і голодувань у тому, щоб стерти минулий досвід?
— Щоб перерости його. Все пережите залишається і тільки у вічності знімається Господом. Або не знімається, з тих, хто утвердився в зло-любові; злобажаннях, злозвичках; тут зло відтискається до непомічань, але не знімається. Легше гумкою смерти інформацію в комп’ютері. Суть розкаянь, щоб отримати нову мету. Потім дасться її розуміння, потім — здійсненя. Тобто, йдеться про створення новожиття в старому (не за віком) тілі. В межах одного існування оживають вищі й осяжніші цілі, здійснення вищолюбові. Хвороби, напасті, горя — свідчення вичерпань попередніх цілей. Чим впертіша незмінність, тим сильніша гиблодія. Стосується як людини, так і народів, і людства. Все, як один, живиться Божественним — і ведеться до вдосконалення, від мети до мети, від розуміння до розуміння, від дії до дії.
Найглибше, головне зло в злометі, в себелюбних хотіннях. Звідти, від зломети й злохотінь — злоплани, злозадуми: зло виносить на рівень, як його здійснити; далі: зловчинки, злозвички, злоспосіб існування, нехіть до пізнання законів Божественного і потопання в прахові. Коли ж настає воздання, пізно янчати: чого мені воно?
Більшість невидумань і невдоволень — від існування в межах знеможливленої мети, старих бажань і задоволень; отримати більше здоров’я, духорівноваги — більше сили й снаги поглинати те, що й так донищило. Неможливо виздоровіти, щоб більше красти, бажати майна ближнього і всього, що любить ближній; щоб більше пити, злягатись, обжиратись, подумки безчестити і вбивати ближнього, не шанувати батьків, не визнавати Божественного і Його волі. Хто недорозкаявся й недоголодав — не дотримався новомети — губитиме себе з подвійною силою.
Так що голод — не просто: взяв, одужав і пішов казитися із стосиллям, ринувши в попереднє.
Суть перетворень — каяттям і голодом — у виході на якісно вище служіння. Приймається новолюбов і новими планами спалахує розум — звідти й сенс для продовження існування. Голод, як і тимчасові затримки дихання, вимикає стару мету і старі плани — закостеніле все — що дає бездію. Не робити вже робленого, не думати вже передуманого, не хотіти вже бажаного — і дух оживає для новопризначень. Безсилість перед звичками і хворобами — ознака мертвомети, зацикленості на мертвопланах. Як у людині, так і в суспільстві. Мету зміняти, мету! не тільки собі й своїм хотіти! Час надається для зживання недосконалості — для здійснення вищоблага. Блукання по колу — теж пошук Істинного, але при впертості й ремствуванні — бажаннях минуловдоволень — це обходиться тим, що шукаючий гине в пустелі невідання. Не можна виправляти від згорблень того, хто мріє про втуплення в прах і скверну. Кожна форма засвідчує свої головні хотіння. Форма є успадкований образ душі — устремлінь до своєї любові.
Голод вирівнює і устатковує форму. Чіткішає дух; тіло набуває сталості і витривалості. Треба вміти собі нашкодити, щоб здобути лишню вагу чи обрезкнути. Форма є зліпком бажань і планів; коли з ними “боряться” чаями, дієтами, зло потішається. Чим більша себелюбов, тим більше безвілля й нехіть голодувати; “Я не витримаю! я помру! я й так найкраща, я й так недоїдаю!” оскільки духи проникають у пам’ять, вони бачать минуле, підбивають його повторювати. Тяжіння до пройденого, страхи, розпачі — їх робота; байдужість, як і надлюбов до зжитого, ознаки вбивства добрішого майбутнього, мети у зародку. Озираючись, любим себе і смерть; кам’яніємо у розпуці; діючи зречено, в забутті себе — новомайбуть приймаємо. Людина, котра знає про Бога тільки те, що Він є, не глибокодумніша курчати, яке вже щось чує, здогадується про світ за шкорупайкою. Всі людські знання тепер — менше писку і стукоту дзьобом всередині шкарлупини, порівняно з масштабом Його Всемудрості, з безмежжями Його світобудови, з дивами й блаженствами духовного вічносвіту. Людина, котра відкидає вдосконалення, ще жалюгідніша курчати, яке вирішило засидітись у вгрітому яйцеві.
Голод – не забаганка — а справжнє наслідування Господа; Він власним прикладом повчає цьому в Луки 4.2. Підміна його постами чи дрібнопокутами, дозволяє злу розростатися і владарювати людиною. Люди прийдешнього голодуватимуть, не зариватимуться в земне, їм відкриється внутрішній зміст Слова – множинство Істин, глибинних правд про Господа; бачитимуть небеса, як у часи прадревні. Людство готується до цього – і обов’язок званого (того, хто приймає Слово) допомагати Господу перемагати зло в собі; „ніч пильнування”, — ніч борінь і битв із злом, із потьмаривом неістинного; подібне прообразує сон учнів у Гефсиманії і докір Петру: „Ти спиш? Не міг ти бадьоріти одну годину? Бадьорійте і молітесь...” Марко 14.37. Спав Петро – і спить побутово віруюча людина – тіло, що духоглибин Слова й вічно життя не хоче бачити; не може бадьоріти – не бореться, не пильнує зла свого, а виправдовується тьмою помилковостей і перекручень. І знову надходить Господь і „знову знайшов їх поснулими” Марко XVX. 40, „бо очі у них отяжіли, і вони не знали, що Йому відповідати”; отяжіло їх (і більшості тепер) розуміння, обважніле потягом до земного; тоді людина не здатна розумово осягати небесне, „відповідати Йому”. „І приходить у третій раз і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте?” Там же. Хто дозволяє собі сонновіру і присипляє зло в собі, той видає дух свій в руки гріха; дозволяє розпинати Істинного в собі; „закінчено, прийшов час: ось віддається Син Людський в руки грішників”. Ще ясніше мовиться в Луки, XXIV.5: „Що ви шукаєте живого між мертвими? Його немає тут; Він воскрес: згадайте, як Він говорив вам, коли був іще в Галилеї, кажучи, що Сину Людському належить бути виданому в руки чоловіків-грішників і бути розіп’ятому, і в третій день воскреснути”. Так збулося Писання (Псалом 15.10); земним втіленням Господа Слово збулося в буквальному – і збувається понині: Його Любов і Мудрість повсякчас живить людство, видається в руки, — в дух людський, — розпинається там зложиттям, ненавистю до Слова й Заповідей Його, але в тому, хто доглибинно розкаявся, уникав зла, Господь воскрешає Себе. І являється йому Сам, — усе стосовно духу людини збувається по Слову. Тим Слово й Бог. Це важко осягати буквально. Але тим, хто житиме по Слову, визнаючи єдиного Господа, це узриться внутрішньо, осяянням розуму, — і розумінням перетворень, що відбуваються згідно Слова Його: Всеістинного і неубієнного Сина; Той, Хто живить і пильнує кожного, наближає до Себе життям по Слову. Син Божий у кожному, якщо зрікаєтесь себе – для Нього.

Немає коментарів: